Для учнів 11 класу

Як написати успішне есе

Есе як жанр літератури

У перекладі з англійської, есе (essay) означає «нарис», «твір»,  «спробу самостійного аналізу» та «обґрунтування теоретичної гі­потези». Есе (фр. essai «спроба, проба, нарис», від лат. exagium «зважування») — літературний  жанр прозового твору невели­кого обсягу й вільної композиції.

Есе виражає індивідуальні враження й міркування автора з конкретного приводу або предмета й не претендує на вичерпне трактування. Відносно обсягу й функції межує, з одного боку, з науковою статтею й літературним нарисом (з яким есе нерідко плутають), з іншого боку — з філософським трактатом. Есеїстичному  стилю властиві образність, рухливість асоціацій, нерідко антитиповість  мислення, орієнтування на інтимну відвертість і розмовну інтонацію. Деякими розглядається як четвертий, поряд з епосом, лірикою і драмою, рід художньої літератури.

Есе як жанр літератури не має чітких часових, національних, культурологічних, чи, приміром, соціально-еко­но­міч­них ознак. Як жанр літератури, есе перш за все пов'язане з повним або частковим використанням його елементів у твор­чості найбільш видатних постатей прозової літератури.

       

Есе припускає вираження автором своєї точки зору, особистої суб'єктивної оцінки предмета міркування, дає можливість нестан­дарт­ного (творчого), оригінального висвітлення матеріалу; часто це розмова вголос, вираження емоцій та образність. Це також вільний стиль з можливими елементами імпровізації, певного пафосу, іронії. Однак все це призводить як до різних трактувань цього виду письмової роботи, так і до різних спроб його фор­малізації.

Зауважимо, що на відміну від реферату, який адресується будь-якому читачеві, тому традиційно починається зі слів: «Я хочу розповісти про…», а закінчується словами: «Я можу сформувати наступний висновок…», есе – це ближче до репліки, що адресується  підготовленому читачеві. Тобто людині, яка вже має уяву, про що йде мова. Власне, така «адресність» дозволяє автору есе зосередити увагу на розкритті нового змісту, а не нагромаджувати різними службовими деталями  викладення матеріалу в письмовому форматі.

Звернімося до деяких спостережень викладачів щодо есе як виду письмової творчості. «Що таке есе, ніколи досконало не було визначено», - стверджує один із енциклопедичних словників, тоді як інший додає більшої категоричності: «Есе не може бути приведеним до будь-якої дефініції». Ця «невизначеність»  становить особливу природу есе. І все ж є можливість виділити певні загальні ознаки, принципи виду письмової діяльності, які найчастіше зустрічаються в енциклопедичних словниках, а саме: есе – це  суб’єктивний, індивідуальний, самостійний простір, де формуються позиції, висловлюються думки, передбачення та демонструється відповідне індивідуалізоване ставлення.

Тому, головна мета есе – це викладення самостійного бачення учнем проблеми, питання, теми на підставі опрацьованого матеріалу та аргументів, у відповідності до обраного підходу, стилю тощо.

Зауважимо, що не потрібно розглядати есе виключного як фор­му контролю знань. Перш за все – це форма ви­ра­ження теоретичного пошуку творчого студента, який здатний підвестися над формалізованим характером академічного (тради­ційного) реферату і запропонувати собі та викладачеві  письмову роботу абсолютно іншого рівня культури навчальної діяльності. На відміну від інших прийомів, методів контролю й перевірки знань, метою есе є діагностика продуктивної, творчої складової пізнавальної діяльності учня, який припускає аналіз ін­фор­мації, його інтерпретацію, побудову міркувань, порівняння фак­тів, підходів і альтернатив, формулювання висновків, особисту оцінку тощо.

Застосування есе сприяє більш чіткому й грамотному фор­мулюванню думок, допомагає розташовувати ці думки в логічній послідовності, припускає вільне володіння мовою термінів і по­нять, розкриває глибину й широту навчального матеріалу, вчить ви­користати приклади, цитати, необхідні аргументи за  від­по­від­ною темою.

 Можна говорити про чотири форми використання, а саме:

1) есе — самостійна творча робота із запропонованої викла­дачем теми або переліку тем для самостійного вибору студентами (виконується як домашня, позааудиторна робота);

2) есе — 30-хвилинна контрольна (або самостійна) робота з вивченого навчального матеріалу та в межах аудиторних умов;

3) есе — 10—15-хвилинний вільний твір для закріплення й опрацювання нового матеріалу (звичайно, пишеться наприкінці заняття або наприкінці етапу заняття);

4) есе — 5-10-хвилинний вільний твір з метою підведення під­сумків заняття й фіксування сформованих на занятті  думок і висновків по темі (найчастіше дається завдання написати, що учні довідалися по новій темі, або сформувати одне пи­тан­ня, на яке вони так і не отримали відповіді).

Для перших двох видів есе тема формулюється найчастіше ви­кладачем у вигляді проблемного питання, що має спонукати сту­дентів до міркування, а не тільки до логічної побудови відповіді з окремих понять і визначень. Наприклад, по темі умовного навчального курсу «Радіо» питання для есе може бути сфор­му­льовано у наступний спосіб: «Радіо: суспільна служба, під­приєм­ництво чи парадокс вибору?» А до теми умовного навчального курсу «Журнали» питання для есе може бути задане у такий спосіб: «Чому українські кіоски періодичної преси переповнені російськими та зарубіжними журналами?»

Останні два, із вищезазначених, види есе задаються питанням, що допомагає закріпити у студентів виниклі в ході аудиторного заняття думки й висловити  своє особисте ставлення до на­в­чаль­них проблем, по темі.

Якщо перші два, із вищезазначених,  види есе оцінюються ви­кла­дачем на оцінку, то інші залишаються без оцінки й часто на­віть не перевіряються (в традиційному значені цього слова), а слугують, в першу чергу, для організації зворотного зв'язку «студент-викладач» («старий» і «новий» досвід особистості, якщо визначати завдання більш чітко).

На наш погляд, потрібно відокремлювати щонайменше два види есе, діаметрально протилежних за цілями в навчальній роботі. Есе–1 (умовне позначення) – вид творчої письмової роботи, яку можливо (і це умовний показник) рекомендувати учням, які цікавляться змістом навчального курсу, предмета, галуззю знань, для кого, в кінці кінців, написання традиційного реферату не представляє особливих труднощів. Рамки формату есе-1 дозволяють більш широко продемонструвати всі свої креативні можливості.

Окрім творчого есе–1, в навчальній практиці під тією ж на­звою використовується есе–2 (також умовна назва). Це більш чіт­ка та регламентована форма викладення інформації, коли міс­це, час роботи є обмеженими. В такому виді від студента буде вима­гатися головне: продемонструвати розширений план від­повіді на тему. При цьому, тези мають бути частиною єдиного тексту, а не різновидами окремих думок автора. Крім того, есе–2 – це завжди основа для доповіді, аналітичної записки, інших форм сучасної комунікації в науці, політиці, бізнесі тощо.

Таким чином, до першочергових завдань написання есе маємо віднести таке:

-          стимулювання самостійного теоретичного пошуку або узагальнення практичного досвіду вирішення проб­лем, розгляду ситуацій, явищ тощо;

-          реалізація творчого, креативного наміру та суб’­єк­тивних передбачень, суб’єктивного ставлення  до проблем, форм та методів їх практичного вирішення, що являє собою сво­єрідний  «монолог»  під час дискусії, можливо і саму дискусію, де чітку роль займає автор – студент;

-         демонстрація знань, враховуючи вимоги навчального пла­ну, мету, завдання навчальної дисципліни, додатково опрацьовані матеріали, зібрані та узагальнені аргументи, а також демон­страція самостійної позиції студента;

-          розвиток змістовності співпраці «студент – викладач», «но­вого та старого».

ЕСЕ - це самостійна письмова робота на тему, запро­поновану викладачем  

Мета есе полягає в розвитку навичок самостійного творчого мислення й письмового послідовного викладу власних думок. Пи­са­ти есе надзвичайно корисно, оскільки це дозволяє авторові нав­чи­тися чітко й грамотно формулювати думки, структурувати  інформацію, використовувати основні категорії аналізу, виділя­ти причиново-наслідкові зв'язки, ілюструвати поняття від­по­від­ними прикладами, аргументувати свої висновки; володіти науко­вим стилем мовлення.

Есе повинне містити: чіткий виклад суті поставленої проб­леми, включати самостійно проведений аналіз цієї проблеми з ви­ко­ри­станням концепцій і аналітичного інструментарію, розгля­ну­того в рамках дисципліни, висновки, що узагальнюють автор­сь­ку позицію з поставленої проблеми.

Залежно від специфіки дисципліни, форми есе можуть знач­но диференціюватися. У деяких випадках це може бути аналіз наявних статистичних даних з досліджуваної проблеми, аналіз ма­теріалів із засобів масової інформації й використання до­слі­джуваних моделей, докладний розбір запропонованого завдання з розгорнутими думками, підбір і детальний аналіз прикладів, що ілюструють проблему тощо.

Есе–1 (творче есе) як жанр  письмової творчої роботи

Мета творчого (есе–1), як нам бачиться, в тому, щоб відійти від «формалізованих» рамок традиційної письмової роботи. В есе–1 домінує не стільки логіка, скільки асоціації. Якщо учня обмежують чіткі рамки реферату, задана структура письмової роботи, необхідність все обґрунтувати та повністю перераховувати докази, рекомендуємо звернутися до есе як більш вільної, дина­міч­ної форми письмової навчальної роботи.

З формалізованих вимог до есе-1 потрібно віднести тільки одне: наявність заголовка. Внутрішня структура есе може бути довільною (хоча в рекомендаціях ми пропонуємо структуру есе). Оскільки есе – це мала форма письмової роботи, необов’язковим, але бажаним, є повторення висновків в кінці; висновки можуть бути включеними до основного тексту або заголовка. Також аргументація може переду­вати формулюванню проблеми. Формулювання проблеми може спів­падати з остаточним висновком.

При формулюванні проблеми потрібно враховувати, що есе від­різняє конкретна тема та суб’єктивне її трактування. Об’єм теми в есе набагато вужчий, ніж, наприклад, в трактаті.

Успішне  есе можливо тільки при наявності несподіваного ходу в розкритті теми: «Всі ми думали, що... а виявляється — навпаки...» Така «точка подиву» і є передумовою для есе. «Точка подиву» — це те, чим студент може здивувати й збагатити, навіть обурити читача-викладача.

Наприклад, з 1019 по 1036 рік Київська Русь була поділена між Ярославом Мудрим і Мстиславом Хоробрим по Дніпру. Есе «Краще хоробрість, чим мудрість» може доводити, що Мстислав, як правитель, був би кращим історичним вибором для Русі.

Оскільки есе — жанр суб'єктивний, то й оцінка його може бути суб’єктивною. Робити ставку на новизну завжди ризиковано, але хто не ризикує, той не перемагає. За умови, що джерела цитуються коректно, а власні висновки ґрунтовно аргументовані, завжди є надія на успіх.

Проаналізуємо, як формулюються проблемні тези в цих кількох есе. Ці формулювання не завжди явно видно, однак їхнє порів­няння можливе. Це відповіді на питання: заради чого, заради якої нової думки автор відбирає й вишиковує свої міркування й аргу­менти?

Есе-2 як елемент формалізованого   виду письмової роботи

 Можна сказати, що есе-2 — це теж репліка, однак вона адресу­єть­ся, наприклад,  викладачам-екзаменаторам і повинна відобразити не стільки своєрідність студентської точки зору, скільки володіння сту­ден­тами певним колом знань. Тому в есе-2 важливо продемон­стру­вати здатність побудувати відповідь на поставлене питання за відповідним  планом, передавши  основні змістові моменти. Частіше за все есе–2 створюється за формою бланка для відповіді. Незвичний тип письмової роботи породжує дві групи проблем. Одні з них пов'­язані із ситуацією іспиту, необхідністю дотримуватися  формальних вимог. Інші — зі змістовою стороною відповідей.

Коло проблем, пов'язаних зі змістовою стороною відповідей на питання (другий тип проблем), не вичерпується знанням фактичного матеріалу. Не менш важливо представляти очікуваний формат відпо­віді й вміти перевіряти наявність ключових структурних елементів у схемі відповіді. Очікуваний формат відповіді у вигляді есе-2 являє со­бою зв'язний текст, що може бути структурованим в абзаци, пункти, підпункти.

 

Процес написання есе

Процес написання есе можна уяви­ти як ланцюжок, послідов­ність  певних елементів, етапів, процесів. Для студентів важливими є такі процеси та елементи.

Конспектування, особливо при читанні, є стратегічним інте­лектуальним вмінням, а не механічним спрощеним  викладенням авторської думки, позиції. Конспектуючи, студент відбирає від­по­відний матеріал та розвиває своє розуміння теоретичних по­ложень, емпіричних даних, тобто факти такого роду, які або підтверджують, або спростовують. При читанні текстів студент робить помітки та порівнює одне з другим, відзначає те, що буде корисним в подальшій роботі або є більш цікавим, змістовним з теоретичного чи емпіричного підходів.

Можна конспектувати, поділивши аркуш зошита на два стовп­чики. В лівому стовпчику студент напрацьовує конспект того матеріалу, який читає, а в правому, в той же час або пізніше, – порівнює зміст цього конспекту з іншими фактами, про які він чи­тав раніше, чув на лекціях, які обговорювалися в нефор­маль­них умовах, а також з власними коментарями та критичними за­уваженнями.

Іншими словами, учень формує свої нотатки для побудови перехресного посилання, виходячи з власних позицій, а також враховуючи власноручні коментарі відносно проголошеного ін­ши­ми.

Що читати? Важливим є підбір матеріалу для читання: з кожної конкретної теми потрібно спочатку прочитати дві або три ключові статті, книги, в яких подаються зрозумілі концептуальні рамки або теоретична аргументація чи наводяться всебічні емпі­рич­ні дані. Таке стратегічне читання сформує певні основні орі­єн­тири щодо теми (враховуючи різні судження, інтерпретації), слугу­ва­тиме фундаментом для цілеспрямованого подальшого читання.

Залежно від тематики важливим є включення до списку літе­ра­тури для читання одного або двох тематичних досліджень, що мають протилежні спрямування. Ефективне використання те­матичних матеріалів та даних допоможуть студенту попередити типову помилку – надмірне використання узагальнень в есе.

Тема есе. Аналіз протиріч, розгляд тематичних досліджень, формування проблеми дозволяють учню визначити тему есе. Тема, питання та завдання, що постали перед учнем у процесі розмірковування над есе потребують аналітичних відповідей, тоб­­то пошуку пояснення: чому щось відбувається / з якої причи­ни / як це відбувається / процеси, механізми.

При виборі теми перш за все учень має переконатися, що він правильно сформував та зрозумів її. Оскільки тема може бути інтер­претована по-різному, для її висвітлення існує кілька під­ходів. Отже, учню потрібно обрати один варіант інтер­пре­тації або підходу, аби мати можливість обґрунтувати своє бачення проб­леми.

При цьому зміст теми може охоплювати широке коло питань та  потребувати залучення великого обсягу літератури. У цьому випадку учень має можливість сформулювати гіпотезу, відпо­від­но до якої в есе (головній її частині) будуть проілюстровані  тіль­ки певні аспекти цього проблемного питання. Учень по­збав­ляється зайвих труднощів, якщо він не буде виходити за рам­ки окресленого кола. Вибір, бачення учня потрібно аргу­мен­тувати  відповідними доказами. Виходячи з рішення учня про те, якою є гіпотеза роботи, потрібно скласти  план відповіді та структуру есе.

 

Побудова есе

Побудова есе — це відповідь на питання або розкриття теми, що засновано на класичній системі доказів. 

1.         Титульний аркуш (заповнюється за рекомендованим зразком; див. додаток);

2.           Вступ: місія щодо розгляду теми есе, його авторське бачення - гіпотеза або сутність та обґрунтування вибору цієї теми. Мета та завдання роботи – очікуваний резуль­тат роботи в цілому та конкретні результати, які будуть отриму­ватися в ході розкриття теми. На цьому етапі дуже важливо пра­вильно сформулювати питання, на які ви збираєтеся знайти відповідь у ході свого дослідження. При роботі над вступом можуть допомогти відповіді на наступні питання: «Чи потрібно давати визначення термінам, що пролунали в темі есе?», «Чому те­ма, яку я розкриваю, є важливою в даний момент?», «Які по­няття будуть залучені в мої міркування?», «Чи можу я розділити тему на трохи більше дрібних підтем?» і т. д. 

3.                      Основна частина: теоретичні основи обраної проблеми й виклад основного питання. Ця частина припускає розвиток аргу­ментації й аналізу, а також обґрунтування їх, виходячи з на­яв­них даних, інших аргументів і позицій щодо питання. У цьому полягає основний зміст есе й це являє собою головні труднощі. Тому важливе значення мають підзаголовки, на основі яких здій­снюється структурування аргументації; саме тут необхідно об­ґрун­тувати (логічно, використовуючи дані або строгі міркування) пропоновану тезу. Там, де це необхідно, як аналітичний інстру­мент можна використати графіки, діаграми й таблиці. Залежно від поставленого питання аналіз проводиться на основі наступних категорій:  причина — наслідок, загальне — особливе, форма — зміст, частина — ціле,  сталість — мінливість. У процесі побудо­ви есе необхідно пам'ятати, що один параграф повинен містити тільки одне твердження й відповідний доказ, підкріплений гра­фіч­ним або ілюстративним матеріалом. Отже, наповнюючи розділи аргументацією, необхідно в межах параграфа об­ме­жити себе розглядом однієї головної думки. Добре перевірений спо­сіб побудови есе – використання підзаголовків для позна­чення в головній частині ключових моментів аргументо­ваного викладен­ня. Сукупність підзаголовків допомагає побачити те, що пропо­нує зробити учень (чи є добрим його бачення). Ефективне використання підзаголовків – не тільки визначення основних пунктів, які учень бажає висвітлити, це також наявність логіч­ності у висвітленні теми есе.

4.     Висновок: узагальнення й аргументовані висновки до те­ми й т. д. Підсумовує есе або ще раз вносить пояснення, під­кріплює зміст і значення викладеного в основній частині. Мето­ди, що рекомендують для складання висновка: повторення, ілю­страція, цитата. Висновок може містити такий дуже важливий, що доповнює есе, елемент як вказівка на застосування досліджен­ня, на розвиток  взаємозв'язків з іншими проблемами.

Апарат доказів,

необхідних для написання есе

Доказ — це сукупність логічних прийомів обґрунтування іс­тин­ності якого-небудь судження за допомогою інших, пов'язаних з ним суджень. Воно пов'язане з переконанням, але не тотожно йому: аргументація або доказ повинні спиратися на дані науки й суспільно-історичну практику, переконання ж можуть бути засновані на забобонах, непоінформованості людей у питаннях економіки й політики, видимості доказовості. Інакше кажучи, доказ або аргументація — це міркування, що використовує фак­ти, щирі судження, наукові дані й переконує нас в істинності того, про що мова йде. Структура будь-якого доказу містить у собі три складники: теза, аргументи й висновки або оцінювальні судження.

Теза— це положення (судження), яке потрібно довести.

Аргументи — це категорії, якими користуються при доказі істинності тези.

Висновок — це думка, заснована на аналізі фактів.

Оцінювальні судження — це думки, засновані переважно на наших переконаннях, віруваннях або поглядах, які виражаються в емоційно-експресивній формі.

Вимоги до фактичних даних та інших джерел

Для написання есе на доброму рівні дуже важливо те, як використовуються емпіричні дані та інші джерела. Учень завжди може передбачити надмірне узагальнення, якщо пам’ятає, що в рамках есе дані, факти тощо є ілюстрацією, а не підсумковим актом, тобто вони підтверджують аргументи автора, свідчать про його вміння доречно використовувати інформацію.  Учень не має забувати, що дані відносно спірних запитань – завжди піддаються сумніву. Від учня і не очікують, що його есе винайде остаточну, уніфіковану відповідь: ніхто та ніколи не погодиться  з тим, що це є єдина правильна відповідь!

Як підготувати й написати текст есе?

Якість будь-якого есе залежить від трьох взаємозалежних складників, таких як:

-          вихідний матеріал, що буде використаний (конспекти прочитаної літератури, лекцій, запису результатів дискусій, власні міркування й накопичений досвід з даної проблеми);

-          якість обробки наявного вихідного матеріалу (його організація, аргументація та докази);

-          аргументація (наскільки точно вона співвідноситься з піднятими в есе проблемами).

Процес написання есе можна розбити на кілька стадій: обмірковування - планування - написання - перевірка - виправлення.

Планування - визначення мети, основних ідей, джерел інформації, термінів закінчення й подання роботи.  Мета повинна визначати дії. Ідеї, як і мета, можуть бути конкретними й загальними, більше абстрактними. Думки, почуття, погляди й подання можуть бути виражені у формі аналогій, асоціації, припущень, міркувань, суджень, аргументів, доводів тощо.

Джерела. Тема есе підкаже, де шукати потрібний матеріал. Звичайно користуються бібліотекою, Інтернет-ресурсами, словниками, довідниками. Перегляд означає редагування тексту з орієнтацією на якість і ефективність. Якість тексту складається із чотирьох основних компонентів: ясності думки, виразності, грамотності й коректності. Необхідно чітко і ясно формулювати ідеї, які хочете виразити, інакше вам не вдасться донести ці ідеї й відомості до читачів.

Виразність — це доступність тексту для розуміння. Легше всього її можна досягти, користуючись логічно й послідовно ретельно обраними словами, фразами й взаємозалежними абзацами, що розкривають тему.

Грамотність відбиває дотримання норм граматики й правопису. Якщо в чомусь сумніваєтеся, загляньте в підручник, словник або посібник зі стилістики чи дайте прочитати написане людині, чия манера писати вам подобається.

Коректність — це манера письма. Писати треба полемічно, але чемно.

Окремі питання структури та змісту есе

Структура есе. Щоб у вашого есе справді був зміст,  необхідно задати йому головну ідею. Вона повинна проходити червоною лінією через все есе. Інші ідеї - менш яскраві - повинні підтримувати те, що ви збираєтеся донести до читача. Таким чином, у Вас вийде якась структура.

Сама по собі структура есе повинна мати сенс. Інші ідеї повинні логічно узгоджуватися. За такою структурою можна писати кожне есе, наповнюючи його потрібними фактами. Важливо також, щоб висновок «повертався» до головної ідеї. Іншими словами, він повинен містити те, що було написано у вступі. Викладачі читають есе досить швидко, тому те, як сформовано висновок, відіграє вирішальну роль в оцінці вашого есе.

Однак для того, щоб написати есе, близьке до успішного, цього мало. Існує кілька прийомів написання есе, які допома­га­ють організувати ваші думки таким чином, щоб вони були зро­зумілі не тільки вам, але й викладачеві.

1. Хронологія. Необ­хідно навчитися дуже плавно переходити від одного випадку до іншого. Для цього існує таке поняття як послідовність подій. Недолік у такого прийому один: есе може вийти нудним. Щоб цього не відбулося, не зациклюйтесь на часі - просто згадуйте його. Не намагайтеся також описати все, що відбувалося в певний період. Пам’ятайте, що відштовхуватися потрібно від того, як звучить тема.

2. Оповідання. За допомогою цього прийому есе перетворю­ється в повість. Починається таке есе з якої-небудь дії або історії, що триває до самого кінця. У процесі можна підкреслювати різні якості, можливості або знання, які пов’язані з темою.

3. Опис.  Цей прийом дуже близький до оповідального, однак наявність якої-небудь історії не обов'язкова. При цьому харак­тер­ни­ми рисами такого есе є яскрава фантазія, що під­твер­джу­єть­ся багатою мовою, і цікаві деталі, які гарно використовуються в тексті.  

4. Порівняння. Прийом застосовується в основному до питання, за яким потрібно описати, наприклад, досвід або ж невдачу. Однак цим використання такого підходу не обмежується.

5. Ефективний початок.  Як з'ясувалося, прийомів для напи­сан­ня есе існує багато. Завдання залишається одне – сісти й написати! Однак  важливіше зуміти правильно почати есе.  

Вступ важливий для того, щоб читач визначив для себе: чи варто читати ваше есе. Також важливий початок кожного парагра­фа, оскільки, переходячи від одного абзацу до іншого, читач вирішує для себе: чи варто продовжувати. Саме тому перша фраза повинна бути настільки захоплюючою, щоб змусити викла­дача не просто прочитати ваше есе й відкласти убік, але й запам'ятати! Звичайно, можна просто й сухо викласти свою думку, і тоді читачі розчаровано подумають: «Ну, от, знову те саме». Вихід один - навчитися робити початок оригінальним. Для початку есе є кілька підходів:

Стандартний. Цей підхід є найпоширенішим, але зовсім не «занудним». Щоб почати своє есе таким чином, необхідно відповісти мінімум на 6 питань: хто, що, коли, де, чому і як. Чимось нагадує прес-реліз, правда? Відповіді на ці питання повин­ні повідомити викладачу те, що йому очікувати. Незважаючи на кількість питань, відповіді на них повинні укластися в один абзац.

Несподіваний. Такий підхід шокує й зацікавлює. Це може бути все, що завгодно.

Дієвий. Такий початок змушує читача переміститися в сам процес, причини й наслідки, які випливають далі. Цей підхід зручний для коротких есе, де не потрібно  описувати абсолютно все в деталях.

Авторитарний. Не дивуйтеся, є й такий. Цей підхід пропонує інформацію в наказовому тоні, що не може не шоку­вати читача. Створюється враження, що автор упевнений тільки в собі.

Інформативний. Перевага такого підходу в тім, що читач відразу ж одержує інформацію про те, що буде далі. Це може бути або інформація про життя, про якусь ситуацію, або щось інше.

Із цитатами. Найкращий спосіб почати есе, якщо обрано доречну цитату. Вона повинна відповідати темі есе. Прислів'я й кліше краще не використовувати - це нудно й банально.

Діалоговий. Даний підхід стимулює початок есе як діалог із читачем. З іншого боку, це може бути просто потік думок з риторичними питаннями.

6. Фінальні компоненти. Те, як ви будете переходити від параграфа до параграфа, відіграє величезну роль. Плавні, послідов­ні переходи - це вкрай важливий елемент успішного есе, ос­кіль­ки саме це демонструє ваше вміння ясно та цікаво викладати свою думку. В кінці-кінців, есе без плавних переходів нагадує шматки нескладного потоку думок.

Останні кілька абзаців у вашому есе є вкрай важливими. По-перше, вони дійсно повинні завершувати вашу думку. По-друге, у викладача вони повинні залишити в пам'яті яскравий слід. Зробити це нескладно.

Дев’ять правил для написання креативного есе

Як радять писати есе? Правильно: креативно. Що криється за цим словом? Швидше за все, поле думки, оригінальність тощо. Все просто: головне - засвоїти дев’ять  наступних  правил.

1. Тільки позитивна мова: описувати краще те, що є, а не те, чого немає.

2. Слова-зв'язки: вони допомагають плавно переходити з одного параграфа до іншого.

3. Різна структура речень: постійно читати речення правильної структури (підмет, присудок, доповнення…) - нудно. Урізноманітніть свою техніку, наприклад додайте кілька інверсій. Добре писати різні по довжині речення.

4. Зрозумілі слова: розумійте всі слова, які ви пишете в есе. Ви пишіть для того, щоб уразити змістом, а не словниковим запасом. Вишуканість гарна, але в міру.

5. Різні слова. Мова йде про синоніми.

6. Лаконічність. 

7. Кожне слово важливо: без повторів, кожне речення повинне нести унікальний зміст.

8. Активний стан життєвої позиції.

9. Книги про есе – це здорово!

Перевірка есе

Велике значення має перевірка першої версії есе. При складанні чернетки головне завдання студента  - напрацювати аргументацію, вдосконалити основні думки та розташувати їх в логічній послідовності, супроводжуючи  ілюстративним та додатковим матеріалом.

При перевірці, перш за все, студент звертає увагу на «силу», спроможність власної аргументації:

- Чи переконливо це?

- Чи достатньо використано дані?

- Чи ефективно вони використані?

Наступний крок студента: редагування есе.

Редагування есе

Написання есе - це досить тривалий процес. Після того, як ви напишете есе, вам доведеться його редагувати. Переписуючи есе, ви будете домагатися кращих результатів. Якщо ви не маєте часу на вдосконалювання есе, ви ризикуєте написати не найкращу  роботу.

Після того, як ви на певний час відволіклися від есе (на день-два), можете знову прочитати його «зі свіжими думками». Об'єктивно аналізуйте есе, ґрунтуючись на трьох складових: зміст, структура, інтерес. Поки не турбуйтеся про правопис, зосередьтеся на більш важливих питаннях. Подумайте про те, як реорганізувати фрази, що підтримують вашу ідею, видаліть уривки з тексту, які не мають відношення до теми або недоречні в даному контексті. Нехай на перший план вийдуть більш значимі аргументи, доводи, докази. Перевірте, чи немає не до кінця розкритих думок, при необхідності спробуйте їх викласти ясніше.

Підхід до редагування есе.

Зміст есе. Радимо задати собі наступні запитання:

- Відповів(ла) чи ні я на задані питання?

- Підтверджував(ла) чи ні написане конкретними прикладами (аргументами)?

- Чи було мною написано щось особливе?

- Чи могло моє есе бути написано якоюсь іншою людиною?

- Чи є оригінальним  моє есе?

- Після прочитання есе, яка про мене складається думка?

- Що стосується вступу: чи не занадто багато там загальних фраз? Чи може есе обійтися без них?

- Що запам'ятовується в есе?

Структура. Зміст есе може бути неясним через некоректне формування ідей. Есе повинно бути схожим на стежку, що веде читача до заключної частини (виноску). Щоб перевірити правильність структури есе, зверніть увагу на перші фрази. Випишіть перші фрази кожного абзацу. Прочитайте їх одне за іншим і задайте собі наступні запитання:

- Якби хтось читав тільки ці фрази, зрозумів би він, що я хочу сказати?

- Чи виражають перші фрази основну ідею абзацу?

- Чи сформовано послідовний хід думок або здається, що думки «стрибають»?

Подивиться, чи всі абзаци приблизно однієї довжини? Якщо один з абзаців значно довше за інших, можливо, ви вклали в нього кілька ключових ідей, аргументів, доводів, доказів.

Наскільки «природно» виглядає заключна частина есе, чи логічним є такий висновок після всього написаного в основній частині тексті?

 Інтерес. Багато хто із студентів, редагуючи есе, не звертають уваги на фактор інтересу, однак викладачам дуже важливо, щоб есе було цікаво читати. Якщо ви хочете, щоб ваше есе запам'яталося, постарайтеся при написанні використати таку формулу: особисте + унікальне = цікаве. Відповідайте на наступні питання:

- Чи носить перший абзац особистісний характер?

- Есе починається з якоїсь дії, події або образу?

- Чи використані в есе слова, які ви, за звичай, не застосовуєте у своїй мові? Якщо так, то краще від них відмовитися.

- Чи не занадто багато в есе прикметників і прислівників?

- Чи не зловживаєте  ви в есе шаблоновими фразами?

- Чи не багатослівні ви?

- Чи цікаве, на ваш погляд, есе?

- Після прочитання есе виникає почуття завершеності, результату або чогось не вистачає? Остання фраза звучить так, як і повинна звучати фінальна фраза?

Читання відредагованого есе. Після того, як ви впорядкували структуру та зміст есе, прийшов час перевірити його в цілому. Зробіть це.

 Оцінювання есе

Критерії оцінки есе можуть трансформуватися залежно від їхньої конкретної форми, при цьому загальні вимоги до якості есе можуть оцінюватися за наступними критеріями:

Критерії	Вимоги до студента
Знання й розуміння теоретичного матеріалу	- визначає розглянуті поняття чітко й повно, наводячи відповідні приклади;  - використовувані поняття строго відповідають темі;  - самостійність виконання роботи
Аналіз і оцінка інформації	- грамотно застосовує категорії аналізу;  - уміло використовувати прийоми порівняння й узагальнення для аналізу взаємозв'язку понять і явищ;  - здатний пояснити альтернативні погляди на розглянуту проблему й прийти до збалансованого висновку;  - діапазон використовуваного інформаційного простору (студент використовувати велику кількість різних джерел інформації);  - обґрунтовано інтерпретує текстову інформацію за допомогою графіків і діаграм;  - дає особисту оцінку проблемі
Побудова суджень	- ясність і чіткість викладу міркувань;  - логіка структурування доказів;  - висунуті тези супроводжуються грамотною аргументацією;  - приводяться різні точки зору і їхня особиста оцінка; - загальна форма викладу отриманих результатів і їхньої інтерпретації відповідає жанру проблемної наукової статті.
Оформлення роботи	- робота відповідає основним вимогам до оформлення й використання цитат;  - дотримання лексичних,  граматичних і стилістичних норм літературної мови;  - оформлення тексту з повним дотриманням правил орфографії й пунктуації;  - відповідність формальним вимогам.

25  січня  2018 р. завдання на карантин

Зарубіжна література

 Б.Брехт "Життя Галілея"

А.Камю "Чума"- захоплюючий роман!

Література

Євген Маланюк, Знати життєвий і творчий шлях. Поезію "Стилет чи стилос?" вивчити напам/ять.

Іван Багряний "Тигролови" прочитати. Пригодницький роман!

О.Довженко "Україна в огні" читати

Виконати тестові завдання за Авраменком

МоваВивчаємо складне речення, його види.За Авраменком, стор.212- теоретичний матеріал, тестові завдання виконати в зошиті з поясненнями.     

      

Підручники для 11 класу

Зарубіжна література

Українська література 

Українська мова

Хрестоматія з української літератури

П.Г.Тичина "Арфами, арфами..."

https://vk.com/audios98626769

 

 П.Г.Тичина  "О, панно Інно..."

https://vk.com/audios98626769

Павло Григорович Тичина

Збірка з теорії літератури 

http://vk.com/doc98626769_342387191

Збірка поезій Кириллової Поліни 10 клас

Світова література

Долучаємося до шедеврів французької літератури!

Читаємо "Пампушка" Мопасана

!!Авраменко О. М., Блажко М. Б. Українська мова та

 література. Довідник. Завдання в тестовій 

формі.

Готуємося до ЗНО

http://vk.com/away.php?to=http%3A%2F%2Fwww.docme.ru%2Fdoc%2F110926%2F---avramenko-o.-m.--blazhko-m.-b.-ukra%25D1%2597ns._ka-mova-ta-l%25D1%2596ter...&post=98626769_311

15.10.2014 Перевір себе

Робота з української мови за темою № 1

Обгрунтуйте свої правильні відповіді!

22.05.14

Українська література на 10 клас

1.     Іван Нечуй-Левицький “Кайдашева сім’я

2.     Панас Мирний “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

3.     Іван Карпенко-Карий “Мартин Боруля”

4.     Михайло Старицький “Оборона Буші” (оглядово)

5.     Іван Франко.  Поетична збірка “Зів’яле листя”

                         Поема “Мойсей”

                         Новела “Сойчине крило”

6.      Борис Грінченко “Каторжна” (оглядово)

7.     Михайло Коцюбинський   “Intermezzo”

                                              “Тіні забутих предків”

            8. Ольга Кобилянська «Земля»

9.                           9. . Василь Стефаник "Камінний хрест"

                               “Новина”

                               “Марія”

10.                       10. Леся Українка. Драма-феєрія "Лісова пісня"

                            «Бояриня»

11.                   11.    Володимир Винниченко"Момент"

                           «Салдатики!»

Світова література на 10 клас

1.    1.  Стендаль «Червоне і чорне»

2.    2.  Оноре де Бальзака «Гобсек»

3.     3. Гі де Мопассан «Пампушка»

4.    4.  Ф.М.Достоєвського «Злочин і кара»

5.   5.   Л.М. Толстой «Анна Кареніна»

6.    6.  Оскар Уайльд «Портрет Доріана Грея»

hhhhhh
Сайт школи

9 клас мова Складне синтаксичне ціле

 Бесіда за запитаннями

1. Чим відрізняється речення від тексту?

2. Що таке текст?

3. Назвати основні ознаки тексту.

4. Як визначити тему й основну думку тексту?

5. Назвати мовні засоби речень у тексті.

6. Пригадати основні етапи аналізу тексту.

Коментар учителя. Текст — літературно опрацьоване чи усне повідомлення, яке складається з ланцюга речень- висловлювань,об’єднаних в єдине ціле задумом, ідеєю. Це об’єднана смисловим зв’язком послідовність знакових одиниць, основними рисами якої є зв’язність і цілісність.

До складу тексту входять як поєднані між собою речення, так і надфразові єдності або складне синтаксичне ціле. Мовні одиниці, що допомагають об’єднати сукупність речень у тексті, називають засобами зв’язку.

Складне синтаксичне ціле — це група речень, об’єднаних граматичним і змістовим зв’язком, що виражають думку вільніше,розгорнутіше й повніше порівняно з реченням. У складному синтаксичному цілому речення не рівноцінні: одне з них виражає найважливішу інформацію, а інші — уточнюють, поглиблюють,конкретизують її. Складне синтаксичне ціле найчастіше збігається з абзацом, хоч може складатися і з кількох абзаців.

Текстові характерні такі ознаки:

 зв’язність,

 цілісність,

 авторська мета,

 інформативність,

 ситуативність (зв’язність з контекстом),

 наявність смислових частин та єдність їх,

 особистісне ставлення,

 розгорнутість,

 послідовність,

 завершеність,

 динамізм зображуваного.

Серед названих ознак найважливішим є зв’язність і цілісність.

Зв’язність — властивість, що характеризує особливості з’єднання всередині тексту його елементів. Цілісність — властивість,пов’язана зі смисловою єдністю. Текст може бути зв’язний, але не цілісний і, навпаки, цілісний, але незв’язний.

4 Поміркувати, чим текст відрізняється від складного синтаксичного цілого.

Робота з деформованим висловлюванням

4 Прочитати. Розташувати речення так, щоб вийшло зв’язне висловлювання. Поділити на абзаци. Визначити складні синтаксичні цілі. Аргументувати свою думку, назвавши ознаки їх.

На заході днів вона засяє нестерпучим блиском. Молодість,як дивовижний рубін, мусить горіти на серці. І погасне. Бо другої молодості немає у світі. Життя є молодість, труд і любов. Усе життя людина лише шліфує грані своєї молодості. У радісній знемозі він пахтить, як дорога. Він є вірним другом. Він не зраджує. Труд, як материнська рука, веде нас по стежці. Вона знає такі таємниці, що від них розривається серце, як стигла слива, надвоє. Скільки людей співало їй! Відчуваю її, як дорогу, теплу долоню на голові. Вона перебирає моє волосся, лоскоче мене за вухом, ніби я якесь мале. Любов. А вона, пишна, сходить, сонцем іде на небо, світить, б’є в очі, як у глибокий колодязь пустелі.

І молодість дзвенить. Вона — щось таке, що підносить людину вгору, і завмирає в неї дух (За Ю. Яновським).

 Домашнє завдання

Скласти усний міні-твір-роздум на тему «Життя прожити — не поле перейти». Який стиль і тип мовлення ви використаєте?

Коментар учителя. Абзац має два значення. 1. Відступ у початковому рядку тексту. 2. Пов’язана за змістом частина тексту від одного відступу до другого.

Абзац — одиниця тексту, що являє собою єдність тематично об’єднаних речень, в одному з яких називається тема чи основна думка абзацу. Таке визначення дозволяє мовцеві чітко визначити тему й дотримуватися її розвитку в інших реченнях, а читачеві або слухачеві визначити предмет мовлення й утримувати його в пам’яті доти, поки він не заміниться іншим предметом мовлення. Тему абзацу часто називають мікротемою.

У художніх текстах мета абзацу може виражатися кількома реченнями. Речення в абзаці повинні розподілятися так,

щоб основна думка була виражена першим або останнім реченням.Розташування речень у середині абзацу повинно бути таким,щоб кожне з них готувало читача до сприйняття наступного речення.Якщо в абзаці немає тематичного речення, то це означає, що він забезпечує тему й основну думку попередніх частин тексту.

Дослідження-відновлення

4 Переписати, визначивши межі речень і розставивши пропущені розділові знаки. Поділити висловлювання на мікротеми.З’ясувати тип мовлення. Дібрати заголовок, який би відбивав тему тексту.

Українська народна пісенність дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу нев’януча окраса його духовної культури здається усю мудрість обдарування усю красу і благородство душі усю ніжність і ласку увесь високий і гордий політ думки та натхнення вклали протягом століть у свої пісні легіони безіменних народних співаків і поетів тому сповнені юної зваби безсмертно ширяють пісні над українськими просторами легко залітаючи на крилах мелодії за межі рідного краю народні пісні володіють чудовою здатністю полонити людські серця підноси-

ти настрій окрилювати бажання надихати у праці розраджувати в горі тамувати душевні болі множити сили у боротьбі до пісні звертаються колективно й поодинці в будень і свято старі й молоді звертаються при найрізноманітніших життєвих нагодах і душевних зворушеннях у ній повсякчас можна почути рідний серцю голос батьківщини уловити відлуння своїх інтимних почуттів та затаєних дум золотий промінь надії слово мудрої поради і тихої маминої ласки супроводжуючи народне життя у щоденному побуті й на історичних шляхах пісня обіймала весь багатогранний

світ людини (О. Дей).

4 Поміркувати, чи треба поданий текст ділити на абзаци? Пояснити.

4 Доповнити текст, створивши один абзац, як заключну частину висловлювання.

4 Чи поділяєте ви думку про те, що народна пісня може щось значити для старшого покоління, але не для молоді? Аргументувати свою думку.

 УРОК з літератури  9 клас

ВІЗУАЛЬНА (ЗОРОВА) ПОЕЗІЯ СЬОГОДНІ

(М. МІРОШНИЧЕНКО, В. ЖЕНЧЕНКО, А. МОЙСІЄНКО)

Опрацювати конспект. Виконати завдання в конспекті.

• Дайте визначення курйозному віршу як жанру художньої літератури.

Чим такі поетичні твори відрізняються від інших?

(Курйозний (від фр. сигіеих — цікавий, дивовижний) — тут:кумедне сполучення слів, незвичайна побудова речень. Правила створення таких віршів посідали значне місце у шкільних поетиках

і на уроках. Незвичайність їх була в зовнішньому вигляді, причому про зміст автори не дуже дбали. У XVIII ст. існувало багато видів таких віршованих структур. Так, у тексті фігурного вірша рядки різної довжини розміщувалися в формі чаші, зірки, хреста, м’яча тощо. У творах виду «рак» добиралися

такі слова, щоб під час читання кожного рядка зліва направо й навпаки виходив той самий текст. В азбучному вірші кожне слово починалося з наступної літери алфавіту. Великою популярністю користувалися акровірши, е яких ім’я автора або того, кому твір адресувався, складалося з початкових літер кожного рядка, якщо читати їх згори вниз. Цей різновид курйозного вірша використовується і тепер, зокрема в загадках)

• У чому полягало значення таких творів для учнів тогочасної школи?  

• Через що такі види поезій були вилучені із шкільних підручників поч. ХVШ ст.  

Будь-яка творча діяльність завжди пов’язана з пошуками нових виражальних засобів і форм. Щоб вплинути на читача, здивувати, вразити його уяву, митці слова часто зверталися до художніх

експериментів. В українській поезії до експериментальних явищ належать візуальні (зорові твори). Їх нерідко визначають також як фігурні вірші. Візуальна (зорова) поезія — вірші, які поєднують зорові й літературні елементи в одне художнє ціле.

  Загальна характеристика зорової поезії

  Суть поняття.

Зорова поезія, поезомалярство, візуальна поезія (від лат. visualis — зоровий та гр. poesys — творення) — семантичний вид мистецтва, котрий надає текстовому символу (літері, слову, знаку, реченню) візуальне трактування через специфічне його розміщення у зображенні або об’єкті.

Суть зорової поезії полягає в тому, що зовнішня зорова форма поетичного тексту не лише фіксує усну (звукову) форму, а й разом з нею утворює естетичну єдність, а також може мати цілком самодостатній

зміст, бо надає твору додаткової поетичної енергії.Будучи синтетичним утворенням, зорова поезія різною мірою поєднує літературні й зорові елементи, на основі чого виникають її різновиди.

  З історії походження цього літературного жанру.

Термін «зорова поезія» (visual poetry) з’являється десь у ХІХ ст. Перші зразки зорової поезії відомі з античної літератури (Фестський диск, 1700 р. до н. е.; Вавілонський акровірш, акровіршеві псалми). Значний вплив настановлення зорової поезії мали теоретичні принципи Симоніда («малюнокє німа поезія, а поезія — промовистий малюнок»), перефразований Горацієм як «малюнок та сама поезія». Більш традиційною зорова поезія стає від IV ст. до н.е. у творчості таких авторів, як Сіміас Родоський (фігурні вірші у вигляді сокири, яйця, крил), Теокріт (сірінга), Досіад (вівтар), Безантіній (вівтар). Зорові форми в поезії Середньовіччя набирають більш абстрактних ознак, цілком відповідаючи суті

християнської релігії, що зверталася до сил невидимих, недосяжних, до Бога (вірш — квадрат, виділений вірш).Становлення зорової поезії в багатьох європейських літературах припадає на період Відродження. Однак найсприятливішим ґрунтом стало бароко з його особливою увагою до форми, синтезу, універсальності, декоративності, консептизму та ін. Зорова поезія у двох її видах — курйозній та емблематичній — залучалася до латиномовних поетик, що вивчалися у вищих навчальних закладах

Європи. Крім релігійних, зорові образи виникали з повсякденного життя (меч, прапор, спис, амфора, гаманець, дерево, зірка, глобус), на тему кохання (серце, троянда, весільний келих), увічнення пам’яті (піраміда, колона), присвяти на якусь подію, прославляння людських чеснот та ін.

Хоч елементи зорової поезії з’явилися вже в літературі Київської Русі (декоративне оформлення літер, фігурний текст, написи на предметах), проте як цілісне явище почала формуватися від другої половини XV! ст. у творчості багатьох авторів (Г. Чуй, С. Беринда, Лазар Баранович, Д. Туптало, А.Кальнофойський, М. Довголевський, Г. Сковорода та ін.). Найбільший внесок зробив

І. Величковський, який у збірці «Млеко...» (1691) теоретично обґрунтував функціонування зорової поезії і подав приклади більш як 20 жанрів (фігурний, узгоджений, співвідносний, онограматичний,

квадратний, числовий вірш, вірш-лабіринт, ракові вірші та ін.)Наступний етап у розвитку зорової поезії пов’язаний із модерними напрямками в мистецтві на початку XX ст.— футуризмом,

дадаїзмом, сюрреалізмом. Їхні представники, часто заперечуючи традиційні засоби версифікації, шукали нові засоби художнього відтворення і надавали значної уваги зоровій поезії (використання

різних кольорів, шрифтів, математичнихчисел, знаків тощо).

Найпомітніший внесок зробив французький поет Г. Аполлінер,видавши книгу «Каліграми» (1918). В українській літературі цього періоду зорова поезія проявилась у творчості футуристів, лідер яких М. Семенко видав дві збірки «поезомалярств» — «Каблепоема за океан» (1920-1921) і «Моя мозаїка» (1922); А. Чужий зробив спробу використати зорові елементи в прозовому творі(«Ведмідь полює за сонцем», 1927-1928). Новий міжнародний рух зорової поезії, що виник у середині 1950-х років, дістав назву«конкретна поезія». Будучи в основі своїй поєднанням текстової і графічної форм, конкретна поезія продовжила відхід від традиційної поетики до зосередження на мовному матеріалі, просторовому

співвідношенні, динаміці статичного тексту. Від 1960-х років вона продовжує традицію у творчості поетів як української діаспори (З. Бережан, Л. Госейко, Я. Балан), так і материкових поетів (М. Мірошниченко, В. Трубай, М. Король, Волхв Слововежа, М. Луговик, В. Мельник, А. Мойсієнко, В. Лучук, І. Лучук, Н. Гончар, І. Іов та ін.). З 1998 року видається часопис зорової поезії та поезографічного мистецтва «Зрима рима».

  Передумови виникнення зорової поезії:

• природна естетична потреба у поєднанні літературних та зорових елементів;

• візантійсько-південнослов’янський вплив і пов’язані з ним традиції орнаментики, використання різних зорових форм при оформленні книг і, можливо, конкретні зразки зорових поезій;

• греко-латинський вплив, який дав основний поштовх становленню зорової поезії, принісши вже досить вироблену поетичну теорію, підкреслену конкретними творами;

• такі стильові особливості бароко, як формальна вишуканість, наочність, декоративність, панегіризм.

На цей час існує приблизно 38 жанрів зорової поезії.

  Види візуальних мистецтв:

• продукція кінематографа та телебачення;

• інтернетне відеорозмаїття;

• образотворче мистецтво (малярство, графіка, пластика);

• література (зорова, графічна, фігурна поезія, візіопоезія, поезографіка, поезографія, зорослов).

  Опрацювання матеріалу про життя і творчість В. Женченко «Стогін».

  Біографічні відомості.

Народився Віктор Васильович Женченко 11 жовтня 1936 р.в селі Оболонь, тепер Семенівського р-ну на Полтавщині, у сім’ї сільського вчителя. Після закінчення середньої школи навчався в Харківській державній консерваторії на вокальному факультеті, яку закінчив у 1960 році. Скоро став відомим оперним та камерним співцем (бас).  Закінчити матеріал

  «Стогін».

   

  Тема:  

  Ідея:  

  Художні засоби: епітети —  

  Бесіда за питаннями.

• Чому минуле, на думку В. Женченка,— це стогін слави?

• Які здобутки мають українці, отримавши незалежність? Чим вони мають пишатися?

• Що уособлює степ? Як він асоціюється із козацькою вольницею?

• Як наш народ упродовж багатьох століть намагався виборювати власні права, здобувати славу?

• Над чим змушує призадуматися поет читача своїм твором?

• Які слова поезії є ключовими? Як вони пов’язані із зоровими елементами твору?

• Чому В. Женченко називає сучасників сонними? Це звинувачення чи сміх?

  Складіть асоціативний портрет поняття «стогін»  

 А. Мойсієнко. Паліндром «Хижих мечем мирим».

  Біографічні відомості.

Мойсієнко Анатолій Кирилович народився 09.07.1948 р в селіБурівка Городнянського району на Чернігівщині. Закінчив філологічний Ф акультет Ніжинського державного педінституту ім. М. Гоголя (1971). Доктор філологічних наук, професор, завідувачкафедри сучасної української мови Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Автор низку досліджень з філології.

 Особливості творчої майстерності А. Мойсієнка.

• Наявність духовного зв’язку візуальної поезії митця з бароковими українськими поетами, зокрема І. Величковським, до творчості якого не раз звертався поет.

• Його поезія відкриває унікальні можливості пізнання естетичної, зображальної, змістової, звукової цілісності поетичного твору.

• Не терпить митець словесних штампів, образних кліше, метафоричних стереотипів, а надто не любить «напоротися» на звиклі, старі класичні рими.

  Паліндром «Хижих мечем мирим».

  Тема:  

  Ідея:  

  Жанр: візуальна поезія, паліндром.

Паліндром (рак літеральний) — вірш, рядки якого можуть читатися однаково зліва направо і навпаки, при цьому зміст тексту залишатиметься незмінним.

  Особливості назви твору.

Три слова, знайдені поетом, несуть у собі глибокий смисл —вони нагадують нашим хижим недоброзичливцям, що на їхні зазіхання ми можемо відповісти мечем, тобто постояти за себе.

  Бесіда за питаннями.

• Уважно розгляньте малюнок. Які асоціації він у вас викликає?

• Що прагнув письменник відтворити у цій візуальній поезії?

• Кого митець розумів під хижаками?

• Чому він пропонує проти них застосовувати меч?

• Поясніть фразу «мирити мечем».

• Що уособлює меч А. Мойсієнка? З чим це пов’язано?

  М. Мірошниченко.

  Біографічні відомості.

Микола Миколайович народився 1 січня 1947 року в багатодітній селянській родині на мальовничій Біловодській землі, що на Луганщині.

  «Фенікс-птах із земель руських».

  Тема:  

  Ідея:  

  Жанр: зорова поезія.

  Художні особливості твору.

Метафори

Порівняння:  

Повтор:  

Епітети:  

Опрацювання питань.

• Що вам відомо з історії про заснування Київської Русі?

• Хто за легендою були її першими мешканцями?

• Чому птахів у давнину люди використовували як засіб передачі інформації, листування?

• Чим фенікс відрізнявся від інших пернатих?

• Через що за міфологією деяких стародавніх народів цей птах, проживши кілька сот років, сплював себе, а потім воскресав із попелу молодим?

• Яким чином назва птаха пов’язана із сузір’ям Південного неба?

• Чим вразив вас цей твір М. Мірошниченка?

   Домашнє завдання

Підготувати міні-доповіді «Цікаві сторінки з життя і творчості

В. Герасим’юка

                                                                          6 клас мова

Узагальнення й систематизація теоретичних положень теми «Займенник»

 Опитування

1. Яка частина мови називається займенником? Що спільного й відмін­ного в значенні займенника й іменника, займенника і прикметника, займенника й числівника?

2. На які групи за значенням поділяються займенники? Навести приклади.

3. Які морфологічні ознаки властиві займенникам?

4. Як змінюються займенники? Назвати займенники, що змінюються тільки за відмінками.

5. На що вказує зворотний займенник себе? Як він змінюється?

6. Чим відносні займенники відрізняються від питальних? З якою метою вживаються відносні, а з якою — питальні?

7. За допомогою чого і яким способом творяться заперечні й неозначені займенники?

8. Назвати основні орфограми в заперечних і неозначених займенниках. Проілюструвати відповідь власними прикладами.

9. Чим відрізняються особові займенники в родовому відмінку його, її від присвійних? Відповідь обґрунтувати прикладами.

10. За яких умов в непрямих відмінках особових займенників з’являється приставний н? Чи може він з’являтися в присвійних займенниках?

11. Які займенники і в яких відмінках мають паралельні закінчення? На­вести приклади.

12. Яку роль виконують займенники в нашому мовленні?

Виконання тестових завдань творчого характеру  

1. Записати займенники в алфавітному порядку, розкриваючи дужки. Указати на відмінки займенників (3 бали).

(Аби)чим, (ні)скільки, ні(про)що, хтозна(від)чого, (де)чого, аби(з)ким, (ні)хто, (аби)якому, що(сь), (будь)якого, що(небудь), (на)якому(небудь), чий(небудь), (на)чому(небудь), (ні)в(якому).

Додаткові завдання:

1) Заперечні займенники підкреслити однією лінією, неозначені — дво­ма (0,5 бала).

2) Виділити в займенниках словотворчі префікси й суфікси (0,5 бала).

2. Відновити фразеологізми: замість крапок поставити займенники в потрібній відмінковій формі. Визначити їх розряд за значенням (2 бали).

У ... хвилину; на ... голос; говорить сам за ... ; на ... страх і риск; не знає, на ... стілець сісти.

3. Скласти варіанти речення так, щоб займенник його виступав у зна­ченні: а) особового займенника в родовому відмінку; б) присвійного займенника. Визначити синтаксичну функцію займенників в обох реченнях (2 бали).

4. Прочитати текст. Визначити тип і стиль мовлення (1 бал).

У мові нашій усі тони і відтінки, усі переходи звуків від твер­дих до найніжніших... Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, усе крупно, зернисто, як самі перла. І справ­ді, інше слово часом дорогоцінніше самої речі.

Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, сам засу­джує себе на злиденність душі, стає безбатченком (За В. Сухомлинським).

Додаткове завдання: Зробити морфологічний розбір виділених за­йменників (3 бали).

   

1. Спіймай у долоньку сонячний промінчик. Розкажи про свої враження.

2. Поспостерігай за розмовою джмеля з квіткою. Почуте запиши.

3. Запиши, якого кольору слова воля, радість, дощ, журба, нива.

4. Подумай, чому пізній осінній листочок, тримаючись обома  руками за гілочку, все ж співає пісню? Спробуй поділитися  думками.

5. Розкажи про мрії тихого літнього вечора, який нечутно щоразу ночує у тебе на подвір'ї.              




19/05/2014
Домашнє завдання за підручником М.І.Пентилюк "Українська мова"
п.34, вправа 385 (II письмово)

Українська література.  Дібрати притчу Ів. Липа на вибір, з'ясувати тему, основну думку, власне ставлення до проблеми.

Світова література. Підготуватися до тематичної роботи. Творчість М.Ю.Лермонтова, М.В.Гоголя.